Скільки сліз, скільки горя принесла нам проклята війна…Скільки спільного горя і сліз пролилося серед жителів Новосанжарської громади сьогодні на прощанні із земляком, військовослужбовцем Збройних Сил України, командиром механізованого батальйону, капітаном БРАТАНОВИМ БОГДАНОМ ВІКТОРОВИЧЕМ.Він був добрим, веселим і дотепним для друзів, люблячим і надійним для родини, турботливим для батьків і брата.Він знав, чого хотів у цьому житті й впевнено крокував до своєї мети.Народився БОГДАН 8 жовтня 1988 року в селі Руденківка. По закінченню школи вступив до Харківської юридичної академії, з відзнакою її закінчив, та, на цьому не зупинився – економічну освіту спочатку студентом, а потім аспірантом здобував в Полтавській аграрній академії.З 2011 по 2015 рік працював прокурором в Київській області. В цей час хлопець одружується і стає найщасливішим батьком. З початком антитерористичної операції БОГДАН йде до війська. Маючи офіцерське звання, молодий чоловік служив на посаді заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.Повернувшись з АТО, у 2016 році, він круто змінює професійну діяльність із прокурорської на адвокатську. Цікава робота, нові перспективи й можливості кар’єрного зростання аж до посади заступника завідуючого юридичної академії.Громом серед ясного неба й вибухами серед ранкової тиші 24 лютого 2022 року грянула війна. Богдан наступного ж дня звернувся в найближчий військкомат та був призваний 11 березня. З початку війни перебував на різних офіцерських посадах від командира роти до командира батальйону з підлеглими в кількасот чоловік. Та ні звання, ні посади не зробили його ні жорстоким, ні зарозумілим. Він опікувався і беріг своїх підлеглих і в тяжкі хвилини завжди був разом з ними на передових позиціях. Визволяв Ізюм, воював на Донецькому напрямку. Безжальний, жорстокий ворог вкрав плани, мрії ... Забрав життя людини доброї, щирої, працьовитої. Людини, яка любила життя, любила країну та до останнього подиху боролася за її волю, свободу.Квіти… Море квітів… Їх військові побратими, які приїхали провести свого наставника й товариша в останню дорогу не встигали переносити до автівки. А люди. Скільки людей!... Здавалось зійшлися, з’їхались вони звідусіль. Після церемонії прощання в селищі траурна процесія рушила в Руденківку. По шляху на обочинах зупинялись машини, а водії ставали на коліна. На колінах, зі слізьми і квітами, покладеними вздовж узбіччя суцільними смугами, зустріла Руденківська громада свого славного земляка. Недовгими були останні гостини ГЕРОЯ вдома. Лише на час відспівування. Далі траурна процесія пішою ходою двинулась до місця останнього спочинку нашого ЗАХИСНИКА – до Руденківського кладовища. Прощальні слова від селищного голови Геннадія Супруна, представника оперативного командування полковника Олега Біліченка, заступника командира 23-ої окремої механізованої бригади підполковника Олександра Луценка, класного керівника Тетяни Шинкаренко, однокласниці Віти Повшенко, залпи салюту і прощання… Не можливо усвідомлювати біль утрати для родини, близьких, друзів, однокласників, усіх, хто знав БОГДАНА позитивним, веселим, компанійським і, водночас, стриманим, відповідальним, рішучим… Таким він залишиться назавжди. Тече нескінченний людський потік мимо труни з загиблим воїном, патріотом України… Квіти… Сльози…Страждання найрідніших… Немає слів, щоб виразити вам співчуття. Будь проклята війна і ті, хто її розпочав! Вона скінчиться нашою ПЕРЕМОГОЮ! Ми її обов’язково здобудемо завдяки таким, яким був БРАТАНОВ БОГДАН ВІКТОРОВИЧ.Герої не вмирають! Вічна пам’ять і вічна слава ГЕРОЯМ!